Тетяна

ДОМАШЕНКО

«ДЕ ЗАРАЗ ВИ,

КАТИ МОГО НАРОДУ…?»

Відповідь Василю Симоненку

Та звісно ж де – сховалися при владі
Й керують так, що, Господи, прости…
Лиш сатана тому правлінню радий
Підкручує їм роги і хвости

Сім шкур зідрали з рідного народу,
На восьму точать зуби і ножі,
Все ждуть коли народ її народить –
Не діждетесь, загарбники чужі!

Не буде восьмої! Ховайте ікла-зуби,
Здихайте нелюди, зажерливі кати!
Змогли ви тіло довести до згуби,
Та наших душ довіку не сягти!

Гризіть самі себе, кати мого народу,
Відкушуйте і роги, і хвости,
Та не чіпайте нашої свободи,
Бо мій народ того вам не простить.

Дух нації нікому не здолати,
Не вбити і не знищити повік,
Вознісся над Вкраїною крилато
І ВОЛЕЮ народ його нарік.

Очистимо і висвятим державу,
Катам не буде місця в ній ніде!
Своїм народом я горджусь по праву –
Бо мій народ повік не пропаде.

1994

«Де зараз ви, кати мого народу…?»: [вірш] / Тетяна Домашенко// Наш Василь: Симоненкіана. - Лубни, 2025. - 112с.

Борис

КОНОНЕНКО

               ***

Черкаси, цвинтар і могили.
Я бачу очі Василя.
В граніті погляд воскресили –
Той, що сховала тут земля.

Я знаю: ти й гранітний – зрячий,
Пророк з полтавської землі.
Над Удаєм хатина плаче,
Ще не прозріли й ми – чумні.

Підміна істини-святині,
Ніч називають світлим днем,
І соловей принишк в калині.
У Нав засліплені пливем.

Пустеля ось уже сміється,
В ніщо розорана межа.
Твоїх пісень сльоза на серці –
До болю рідна, як душа.

Черкаси, цвинтар і могили: [вірш] / Борис Кононенко// Наш Василь: Симоненкіана. - Лубни, 2025. - 128с.