Валерій

Власюк

ДЕЖАВЮ

Ти знав, Василю,
Що твоє ще в силі?
Мовчіть усі америки й росії ...
Мовчіть... Мовчать...
На сході ціла рать.

Орда свою розкрила пащу хижу,
А ті в Берліні, Римі чи Парижі
Турбуються, аж мову відняло...
Ховаються під Семове крило.

Що їм до України, слави, волі?
До них не прийдуть верби і тополі.
Не їхнім дітям у борні вмирати.
З нас кожен знав, що можна обирати!

Ти знав, Василю, що твоє ще в силі...

Дежавю: [вірш] / Валерій Власюк // Наш Василь : Симоненкіана. – Лубни, 2025. - 98с.

Валерій

ВЛАСЮК

Тінь Василя

Крокуючи площею біля постаменту,

де мав бути пам’ятник В. Симоненку.

 Мовчіть, пігмеї – шелестять поля…

І, мабуть, там він десь траву толочить,

І зазирає вічності у очі.

Я тінь сьогодні бачив Василя.

Собі я той закарбував момент,

Коли чиновники й байдужі товстосуми

Для слави власної, а може, задля глуму

Штовхали його тінь на постамент.

Василь на все дивився з висоти.

Йому ж не треба іншого польоту.

Сам у житті він зневажав дрібноту.

Пішов поет великим у світи.

Чи на майдані має бути він,

Де люди топчуть стежку в «податкову»,

Де раз на рік хтось прочита промову

Під оплесків пустопорожній дзвін.

Сьогодні Василя зустрів я тінь

І знаю – його слово не загине,

Допоки українська мова лине

Понад Дніпром в золотокосу синь.

Для слова не потрібен монумент.

Воно серця наповнює по вінця.

Василь в душі простого українця

Піднявся на найвищий постамент.

Тінь Василя: крокуючи площею біля постаменту, де мав бути пам’ятник В. Симоненку: [вірш] / Валерій Власюк // НЕ моя. НЕМО я / Валерій Власюк. – Черкаси, 2019. – С. 106-107.