Леонід
ДАЦЕНКО
На відкриття пам’ятника
Василю Симоненку в Черкасах
Духовні карлики перемагають знов, –
з поета-велета зліпивши ліліпута…
Навколо ніг, – то не крило, а пута,
щоб з п’єдесталу в люди не пішов.
Принизити, поплескать по плечу
і заступить тобі собою небо,
щоб кожен карлик тут відчув,
що рівня він тобі і навіть вищий тебе…
Стоїть Поет з обламаним крилом…
А хочуть вже поставить на коліна
тебе і нас…І прагне це мурло,
щоб ниць упала перед ними Україна.
Не стане на коліна наш народ,
в якого є Поет, що й з потойбіччя будить…
Пощезнуть орди яничарів і заброд, –
А Україна й Симоненко вічно будуть!
(На відкриття пам'ятника Василю Симоненку в Черкасах : [вірш] / Леонід Даценко
// І янгол з автоматом на плечі : захалявна книжка українця / Л. Даценко. – Черкаси, 2011. – С. 49.)
Сергій
РУДНЄВ
Перехожі
Як він ішов…
Василь Симоненко
А люди під сонцем
Стрункі та високі…
Та суне,
Згрібаючи хмари,
Неспокій…
І звідкись згори –
Як навала – утома.
Дощ – ніби стояв
І схилився увесь.
По зблиску
Земля струсонулась
Не громом.
Здається –
Упала риштовка з небес.
І поміж уламків –
Хильцем перехожі, –
На тих, що під сонцем,
І трохи не схожі.
(Перехожі : [вірш, присвяч. В. Симоненку] / Сергій Руднєв // Жарини слів / С. Руднєв. – Черкаси, 2009. – C. 106.)