Леонід
ДАЦЕНКО

На відкриття пам’ятника
Василю Симоненку в Черкасах

                                      Духовні карлики перемагають знов, –
                                      з поета-велета зліпивши ліліпута…
                                      Навколо ніг, – то не крило, а пута,
                                      щоб з п’єдесталу в люди не пішов.
                                      Принизити, поплескать по плечу
                                      і заступить тобі собою небо,
                                      щоб кожен карлик тут відчув,
                                      що рівня він тобі і навіть вищий тебе…
                                      Стоїть Поет з обламаним крилом…
                                      А хочуть вже поставить на коліна
                                      тебе і нас…І прагне це мурло,
                                      щоб ниць упала перед ними Україна.
                                      Не стане на коліна наш народ,
                                      в якого є Поет, що й з потойбіччя будить…
                                      Пощезнуть орди яничарів і заброд, –
                                      А Україна й Симоненко вічно будуть!

(На відкриття пам'ятника Василю Симоненку в Черкасах : [вірш] / Леонід Даценко
// І янгол з автоматом на плечі : захалявна книжка українця / Л. Даценко. – Черкаси, 2011. – С. 49.)

Сергій
РУДНЄВ

Перехожі

                         Як він ішов…
                                                       Василь Симоненко

А люди під сонцем
Стрункі та високі…
Та суне,
Згрібаючи хмари,
Неспокій…

І звідкись згори –
Як навала – утома.
Дощ – ніби стояв
І схилився увесь.

По зблиску
Земля струсонулась
Не громом.
Здається –
Упала риштовка з небес.

І поміж уламків –
Хильцем перехожі, –
На тих, що під сонцем,
І трохи не схожі.

(Перехожі : [вірш, присвяч. В. Симоненку] / Сергій Руднєв // Жарини слів / С. Руднєв. – Черкаси, 2009. – C. 106.)