Ольга

ХАЛО

КРАЯНАМ

             І була то остання,
Розвирована мисляча ніч.
                 Сергій Носань

                       Смерть – не кінець боротьби.
                                          Василь Симоненко

Та що ви знаєте про ту останню ніч?
Благенькі ваші здогади й старання.
Вона ж, як свічка серед тисяч свіч –
Жахлива ніч – на те вона й остання.

Усе вже передумав. Жаль і біль
Снують над ліжком у моїй палаті.
Я тут, як всі. Я просто тут Василь.
Хіба лиш те, що вмію я писати.

Безсилий став. Душа мені щемить:
Мого вже завтра не освітлить днина.
Вдихаю спрагло цю холодну мить,
Мені теж страшно. Я ж таки людина.

І те, що потім кинуться до пер
Собі на славу, а мені на подив
Писатимуть, як мужньо я помер,
Не вірте їм. Я сам собі відходив.

Таким, як був. Із впертістю чола,
З привільним духом в вишитих манишках.
Любив я верби край мого села,
Красу вечірніх сутінків принишклу.

Любив дівчат і молодість п’янку,
Любив, як сонце рветься крізь зіниці,
І Україну бачив я таку,
Яка і досі внукам і не сниться.

Та не для того над знаменом клявсь
І для добра людського був стооким,
Щоб всяк негідник в шані прикривавсь,
Мов прапором, ім’ям моїм високим.

Відчув я за майбутнє ревний щем,
Коли лягла земля мені на груди,
Від холуїв і зрадницьких нікчем
Ще довго світ судомитися буде.

Бо ті ж лакузи і папуги – ось!
Край запрягли у вмілі шестиренки
І бідкаються й досі, як жилось
Безбатченком у людях Симоненку.

А я при лиху, як і весь народ,
Щасливий був солоному окрайцю,
Й коли мене вели на ешафот,
Де ж ви були, солодкі горлохватці?

Сумління вам і душу не тіснить –
Свобода незалежності у радість!
Тож Україна й тут мені болить
За вічну ту мужицьку безпорадність.

О земле рідна – золото краян –
Хай ніч груднева грянула зненацька,
Та знаю я, що ятриться й моя
Краплина крові на шляхах козацьких.

2003

Краянам: [вірш] / Ольга Хало// Наш Василь: Симоненкіана. - Лубни, 2025. - 197с.