Петро

САФРОНЕНКО

Пам’яті В. Симоненка

Глибока ніч, аж тоскно ув очах,

У небі зорі колисають тишу.

Любов дрімає в когось на плечах,

А хтось у тяжких муках вірші пише…

І раптом – серед неба, як стріла,

Болід пронісся, спломенивши світло,

І хай лиш мить та виднота була,

А ніч як день – так сонячно розквітла…

…То так серця згорають у поетів…

"Глибока ніч, аж тоскно ув очах" : пам'яті В. Симоненка : [вірш] / Петро Сафроненко // Холодний Яр. – 2017. – Вип. 1. – С. 247.

Олена

СІМІНІЧЕНКО

Хата Симоненка

Вона стоїть, як видиво звичайне,
Так, ніби щойно вийшла із казок,
Колиска Василя, душі Почайна,
Під стріхою цілющих трав разок.

Сто літ дрімає у благій свитині,
І стогне глиняна душа, пече:
Привидівсь сам Василько у малині,
Ховає вірш в торбах через плече.

Про що він пише? – чудувалась хата,
І що його, сірому, в світі жде,
Коли зів’яне від печалей мати,
І, схожий на святого, дід помре?

І хата прибиралась-чепурилась,
Білила личко, – час лихий, зажди!
І довго-сумно вікнами журилась,
Як йшов Василь із двору назавжди…

Хата Симоненка: [вірш] / Олена Сімініченко// Наш Василь: Симоненкіана. - Лубни, 2025. - 185с.