Ольга

РОСЬ

                 ***

Хата чекає повернення роду,
Річка прасує зелень між верб.
Випито часом села мого вроду,
Хто ж бо вдихне в нього душу тепер?

Кажуть, минувшина – посестра часу –
Нишком у пам’яті краде стежки.
Та заперечу я ім’ям Тараса
І Симоненковим ім’ям святим.

Душу і дух наш незламний вітрами
Вимить не зможе ніяка вода,
Верби корінням тримають віками
Річку живильну на ймення Життя.

Бо Україні пошматану книгу,
Книгу у Праві і праве буття,
Духом своїм у вогні освятили
І Симоненко, й Тарас за життя.

Хата чекає повернення роду: [вірш] / Ольга Рось// Наш Василь: Симоненкіана. - Лубни, 2025. - 183с.

Сергій

РУДНЄВ

       Перехожі

                         Як він ішов…
                                                       Василь Симоненко

А люди під сонцем
Стрункі та високі…
Та суне,
Згрібаючи хмари,
Неспокій…

І звідкись згори –
Як навала – утома.
Дощ – ніби стояв
І схилився увесь.

По зблиску
Земля струсонулась
Не громом.
Здається –
Упала риштовка з небес.

І поміж уламків –
Хильцем перехожі, –
На тих, що під сонцем,
І трохи не схожі.

Перехожі : [вірш, присвяч. В. Симоненку] / Сергій Руднєв // Жарини слів / Сергій Руднєв. – Черкаси, 2009. – C. 106.