1961 р. - хронологія написання творів:
4 - 29 січня - цикл ,,Тиша і грім”
24 - 29 жовтня - поема ,,Червоні конвалії”
21 грудня - казка ,,Цар Плаксій та Лоскотон"
21 грудня - вірш ,,В букварях ти наряджена і заспідничена…”
26 грудня - вірш ,,Україно, п’ю твої зіниці…”
1962р., лютий - зустріч Василя Симоненка із студентами та викладачами Черкаського педагогічного інституту
Микола Негода СПОВІДЬ ПЕРЕД СОБОЮ(Уривок)
1962р. - у видавництві „Держлітвидав” (м. Київ) вийшла перша прижиттєва збірка „Тиша і грім”(із збірки)
Вихід збірки „Тиша і грім" став резонансним явищем.
„Тиша і грім" – контраст чи єдність протилежностей? Мабуть, і те, і те. Зосередженість у собі і причетність до світу. Роздум і дія. Епічне і драматичне. Син полтавських степів, Василь Симоненко, знав тишу степу, знав його задуму, знав епос степу, але й знав, якими напругами й електричними розрядами насичений цей степ і якими тривогами може повнитися безмежне над ним небо. Серед оголеної тиші заходило на грозу".
Іван Дзюба
„Слово „Тиші і грому" Василя Симоненка „... це монологічне слово сина перед матір'ю та діалоги внуків із дядьками й тітками. Воно тривожило душу, провокувало на одвертість, косило до пня ідеологічні стереотипи, ганьбило моральне „двійництво", здирало маски з облич духовних покручів".
Тарас Салига
„В.Симоненко прагнув, щоб його почули поснулі і оглухлі. Тому в його віршах кричить ХХ століття, Вкраїнонька, земля кричить, кричать вітри, дорога. І це не випадково. Він готувався до того, щоб бути поетом-глашатаєм. У своєму „Щоденнику" записує, що сучасному поетові „слід кричати". Щоб слово запало в душу. Недарма ж перша його збірка носить назву „Тиша і грім".
Віктор Костюченко
„Ми всі ще зачитувалися книгою „Тиша і грім", раділи її популярності, а Василь уже перебував у „другому вимірі" – готував збірку „Земне тяжіння...".
Лілія Шитова
1962 р. - хронологія написання творів: