Сергій
НОСАНЬ

СУДНА НІЧ
(уривок)

Муза

Ви чуєте, - спиніться, люди?!
У розбраті і ворожнечі.
І честі, й правди ношу трудну -
візьміть, як хрест святий, на плечі!
Серед доріг земного плетива –
від совісті не збочуйте ніде!
І бережіть своїх поетів,
їх серце вічно молоде.
Вони за вас страждають болем.
Вони співці душі народу!
Відплачуйте їм – чистою любов’ю
за їх талант і честь непродану!

Поет

В житті не мав і не шукав я спокою –
це вірно.
Але чому… Чому такий короткий шлях
Мені відмірено?..

Муза

Бо краще в двадцять, тридцять літ згоріти,
ніж до півсотні потихеньку тліть!
Це відповідь твоя – собі самому.
Поет Спасибі, Музо, спасибі.
Що ти підтримала мене
В останню мить.

(Пауза.)

І все ж таки, яке це було щастя –
ВІРИТИ І ЖИТЬ!
Боротися за Правду
і Правді віддано служить!..

(Пауза)

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди
І орди завойовників – заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!

(Повільно підносить до вуст чашу, п’є. Муза виходить. Поет залишається один. І доки він п’є, звучить розлога, тривожна і філософськи узагальнююча глибока музика. Більшає світла, примари вибарвлюються в голубі тони. Допивши, Поет опускає чашу на землю. І в цю мить до нього вибігає його маленький син, обіймає батька за шию, припадає до нього. Поет пригортає сина до себе.)