Данило

КОНОНЕНКО

 

Василеві Симоненку

 

Василь живий у пам’яті і в слові,

У пісні-думі, виплеканій ним.

Він – брат мені по духу і по крові,

Він – мій земляк,

                       і я пишаюсь цим.

 

Він – українець. Син землі своєї,

Що їй віддав всі сили молоді.

Горить його Поезія зорею

І нам прийдешні осяває дні.

 

Свою ходу творив він

                       легко й пружно,

Любов’ю серце сповнював ущерть,

Він над усе цінив життя і дружбу

І ненавидів зраду, підлість, смерть.

 

Не міг терпіть німу захланну тишу

В житті у неспокійному своїм.

Любив, як вітер дерево колише,

Як навесні гуркоче перший грім.

 

Любив він сину розказати казку,

Як цар Плаксій і Лоскотон жили.

Всім серцем землю

                     він любив Черкаську,

Де люди в праці славу здобули.

 

Любив Дніпро і Канів,

                                 де Шевченко

Стоїть в задумі, хмурячи чоло.

На гору до Тараса Симоненко

Ходив не раз, коли усе цвіло.

 

Василь, як батька, шанував Тараса,

Від нього набирався він снаги.

Поезія – життя його окраса,

Духовності квітучі береги.

 

Василь живий.

                     Він у піснях і в слові,

У віршах, котрі встиг нам написать.

І вірші ті, як лебеді любові,

Над рідною Вкраїною летять.

 

Василь – живий.

                       Його слова чудові

Бринять у кожнім серці молодім.

Він – брат мені по духу і по крові,

Він – мій земляк.

                       І я пишаюсь цим.

Василеві Симоненку : [вірш] /Данило Кононенко // Життя моє, вклоняюсь я тобі... / Данило Кононенко. – Сімферополь, 2020. – С.185-186.