Мистецька Симоненкіана

Образ Василя Симоненка та його твори надихнули до творчості відомих українських митців: художників, графіків, скульпторів, композиторів, майстрів сцени та кіно.

Образотворча Симоненкіана почалася ще за життя поета, в останні його дні, коли він лежав у лікарні. Тоді відома київська художниця Алла Горська залишила на пам'ять недужому підбадьорливий малюнок, на якому Василь Симоненко – лицар на коні, як Георгій Побідоносець, бореться зі змієм-хворобою, добиваючи її списом.

Пізніше,1963 року, А. Горська створила ліногравюру з образом

В. Симоненка, але оприлюднили її лише у 1990 році. Окрім ліногравюри, існує такий же малюнок, виконаний у 1964 році А. Горською на папері.

Приблизно в той же період художниця написала ще й графічний портрет В. Симоненка.

Вперше в жанрі станкового живопису образ В. Симоненка відтворив черкаський художник Іван Кулик. Представивши портрет на вечорі пам’яті письменника, художник подарував його родині Василя Симоненка.

Пізніше Іван Кулик створив ще декілька портретів, серед яких «Тиша і грім. Василь Симоненко» (1972 р.). Фотокопія цієї картини знаходиться в Черкаській обласній бібліотеці для юнацтва, що носить ім’я письменника. Пензлю Івана Кулика належить і портрет В. Симоненка «Життя як спалах блискавки», створений 1981 року. Нині він знаходиться в музеї Василя Симоненка Черкаської спеціалізованої школи№33, що також носить його ім’я. Симоненківській тематиці Іван Кулик присвятив і свої картини «Пейзаж села Біївці Лубенського району Полтавської області» (1992) та «Хата, в якій 8 січня 1935 р. народився В. Симоненко» (1992),

До 50-річчя від дня народження В. Симоненкаряд робіт створили черкаські художники. Віктор Клименко написав «Портрет Василя Симоненка» (1985 р.),який нині зберігається у фондах Черкаського обласного художнього музею, а його комп’ютерна копія прикрашає вестибюль Симоненківської книгозбірні у Черкасах.

Художник Віктор Афонін на основі одного із найпоширеніших образів В. Симоненка в образотворчому мистецтві – ліногравюри «Василь Симоненко», автором якої є О. Зубко, створив два кольорові плакати. 

До образу В. Симоненка у своїй творчості звертались художники Іван Гайдук, Олександр Героєв, Василь Касіян, Василь Перевальський, Володимир Євтушевський, Борис Плаксій, Василь Жура, Василь Лапушкін та інші. Серед них – художник із Полтавщини Володимир Мірошниченко, який створив декілька портретів видатного письменника та картин із зображенням садиби-музею В. Симоненка в Біївцях.

Поетичні та прозові рядки В.Симоненка надихнули багатьох митців на створення власних мистецьких робіт.

Так, за творами письменника створили свої роботи черкаські художники: Тамара Гордова «Ну, скажи, хіба не фантастично…» (1987) та «І через гордість та упертість вдачі…» (1989); Микола Бабак «Земле рідна» (1988) та ілюстрацію до вірша з книги «Земне тяжіння» під назвою «Де ви тепер, кати мого народу»(1989); Микола Теліженко «Цілую руки, що крутили жорна у переддень космічної доби», «Жорна», «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил», витинанку «Світ який – мереживо казкове, світ який – ні краю, ні кінця» (2011), подаровану автором Симоненківській книгозбірні у Черкасах.

Своє бачення образів Симоненкових поезій художниця і письменниця Валентина Кузьменко втілила у циклі декоративних розписів «Лебеді материнства» (1988) та «Доля» (1989), а Євген Найден – у картині «Доля Симоненка» (1990).

Багато митців у різні роки працювали над художнім оформленням збірок поезій В.Симоненка. Це художники – Василь Перевальський, Олександр Єрьомін, Д. Грибов, Анатолій Базилевич та інші. А Микола Стратілат створив 20 графічних малюнків, якими було проілюстровано збірку «Народ мій завжди буде».

Унікальною є збірка поезій В. Симоненка «Провесінь надій», яка проілюстрована 48 роботами юних художників Черкас.Вона стала результатом конкурсу «Я – ілюстратор», що проводився у Рік Василя Симоненка на Черкащині (2015) Черкаською обласною бібліотекою для юнацтва ім. В. Симоненка спільно з громадською організацією «Світовид».

У камені першими образ Василя Симоненка втілили львівські скульптори Петро і Міна Фліт, створивши погруддя поета і проєкт пам’ятника (1964). Консультантами були журналісти Жанна Біличенко та Володимир Руденко, котрі працювали із Василем Симоненком у редакції газети «Молодь Черкащини».Пам’ятник В. Симоненку тоді так і не встановили, так як з 1965 року на його твори було накладено ідеологічне вето, а за кордоном їх видавали "буржуазні націоналісти". Через це до 1980-х років книги В. Симоненка не друкувалися в Україні.

У 1967 році скульптор Станіслав Грабовський створив пам’ятник В.Симоненку,якийвстановлено на могилі письменника у Черкасах. У 2000 році проведено її реконструкцію у зв’язку зі смертю матері В. Симоненка – Ганни Федорівни Щербань, яку поховали поряд із сином (архітектор Леонід Кондратський).

Але цим робота С. Грабовського над образом поета не завершилася: ним також створені меморіальні дошки, встановлені у Черкасах на будинках, де жив і творив В.Симоненко, та на вулиці, що носить його ім’я.

Один із скульптурних портретів В. Симоненка, створених С. Грабовським, знаходиться у с. Біївці.

Існує ще декілька погрудь В. Симоненка, авторства цього скульптора, виконаних у 1990-х роках із оргскла. Одне із таких погрудь знаходиться у Черкаському обласному краєзнавчому музеї.

До того ж, С. Грабовський є автором кількох ювілейних медалей – до 45-річчя та 50-річчя від дня народження письменника.

Ще один черкаський скульптор Іван Фізер створив погруддя В. Симоненка до 80-річчя від дня його народження, встановлене в редакції газети «Черкаський край», де створена музейна кімната «Робочий кабінет Василя Симоненка».

При вході у будівлю цієї ж редакції встановлено пам’ятну дошку письменнику, автором якої є скульптор Владислав Димйон.Він також є автором пам’ятника В. Симоненку, який відкрито у Черкасах 2010 року.

Київський скульптор Олександр Рачковський створив декілька погрудь В. Симоненку, одне з яких започаткувало Алею пам’яті у внутрішньому дворику Червоного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка.

У 2008 році Національний банк України увів в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену В. Симоненку. Над її створенням працювали художники Володимир Таран, Олександр та Сергій Харуки, скульптор Святослав Іваненко.

Слово Василя Симоненка звучить і зі сцени. У лютому 1993 року за сценарієм черкаського письменника Сергія Носаня на сцені Черкаського обласного музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка відбулася прем’єра вистави «Остання мить» режисера Аліма Ситника.Головну роль виконав артист театру Андрій Жила, а музичне оформлення створив заслужений артист України Валентин Талах.

У 2015 році до 80-річчя від дня народження письменника режисер Сергій Проскурня здійснив постановку «Серед грому і тиші» – документальну історію за творами В. Симоненка та спогадами про нього його друзів і колег.

У рамках мистецького проєкту «Тиша і грім Василя Симоненка» режисер Олександр Бондаренко поставив поетичну містерію з однойменною назвою(2015), відеоверсія якої чудово поєднала класиків української літератури Тараса Шевченка, Григорія Сковороду, Лесю Українку, Івана Франка, Івана Котляревського, Василя Симоненка з Майданом і Небесною Сотнею.

За сценарієм черкаської журналістки Катерини Таранзнято теленарис «Лебеді материнства» (1990) за участі рідних В. Симоненка.

Полтавська режисерка Інна Дідик створила документальний фільм «Рожеві лебеді материнства» (2004).

Життю та творчості В. Симоненка присвячена документальна стрічка режисера Володимира Артеменка «З Матір’ю на самоті» (1994), авторами сценарію якої є І. Дзюба та В. Артеменко. Художня своєрідність картини та її особлива документальна цінність у тому, що про В. Симоненка розповідає найближча йому людина – мати Ганна Федорівна Щербань.

У 2008 році вийшов фільм режисера Василя Образа «Я на світі такий один»із циклу документальних телевізійних фільмів "Гра долі", де відображені відомі і маловідомі факти життя письменника.

Багато поезій В. Симоненка стали основою для створення пісень, яких на сьогодні налічується близько сотні.

Найвагоміший вклад у музичну Симоненкіану зробив черкаський композитор Анатолій Пашкевич. Захоплений поезіями В. Симоненка, він написав кантату "Тиша і грім", відому на весь світ колискову "Синові" і ораторію "Лебеді материнства".

Пісня «Синові» стала в один ряд з найвизначнішими українськими музичними творами XX ст.

У свій час ця пісня у виконанні Черкаського Українського народного хору з солістками Ольгою Павловською і Ганною Онопрієнко була записана республіканським радіо і розіслана обласним радіокомітетам. Але, сталось непередбачене: почувши пісню і те, що її слова написав В. Симоненко, секретар ЦК Компартії УкраїниВалентин Маланчук розпорядився заборонити її, розмагнітити всі звукозаписи в обласних радіостудіях. Одержали вказівку і в Черкасах, але плівку не розмагнітили (отак і зберігся звукозапис). Розпорядження директивного чиновника виявилось запізнілим, пісню люди вже чули, пісня пішла в життя. І так припала до душі українцям, що стала народною.

Поезії В. Симоненка стають джерелом натхнення і лунають піснями. А ще пробуджують почуття патріотизму до України, яку він так любив.

На слова В. Симоненка створювали музику митці Черкащини - Олександр Стадник-молодший, Анатолій Чекаль, Володимир Байкін, Наталія Саух, Юлія Пльотка, Олексій Хуторний, Олександр Дубина, Юлія Молоцило, Дмитро Осичнюкта інші.

Василь Машир написав 15 пісень та романсів на слова В. Симоненка, які увійшли до диску «З Україною на самоті» та музичного відеофільму «І душі наші – мов пісні…».

На вірші В. Симоненка, які стали відомими піснями, у різний час писали музику Олександр Білаш («Минуле не вернуть»), Борис Буєвський («Ми думали про вас»), Юрій Гуляєв («Ображайся на мене, як хочеш»), Микола Литвин («Там, у степу, схрестилися дороги»), Галина Менкуш («Ой, майнули білі ночі»), Ганна Гаврилець («Українці»), О. Левкович («Україно моя»), Платон Майборода («Як мені даровано багато»), Георгій Майборода («Виростеш ти, сину»), Віктор Морозов («Ти на землі людина»), Володимир Новак («Ти знаєш, що ти людина»), В. Шумійко («Сонети мужності»), Дмитро Кацал («Ти знаєш, що ти – людина»), Михайло Бендіков («Любов»), Юрій Старчевод («Суперники»), Віталій Свирид («Україні»), Олександр Тесленко («Фантастично»).

Яків Цегляр на вірш «Крізь століття» створив кантату, Олександр Винокур – музику до балету «Юність», в основу якого покладено баладу «Русалка».

На вірші В. Симоненка творили також композитори українського зарубіжжя – Р. Савицький та Я. Лісовський (США), С. Яременко (Канада).

Серед відомих виконавців – ВІА «Смерічка», Юрій Гуляєв, Назарій Яремчук, сестри Тельнюк, «Пікардійська терція», Квітка Цісик, Джамала, Оксана Муха, «Біла Вежа», KozakSustemта інші.