Мати: Я теж того вірша знаю:
Знов листа мені прислала мати,
Невеличкий лист – на кілька слів.
Пише, рідна, що навколо хати
Наш садок вишневий забілів.
Поет: На жаль, я в гуртожитку не одержував ні материнських листів, ні батьківських посилок, бо з дитячих літ залишився сиротою. Та й Василеві були непереливки, бо що ви могли прислати йому з бідної хати чи з бідного колгоспу? Але ми не раз ділилися єдиним шматком хліба, останнім карбованцем, навіть на вузькому ліжку нам іноді доводилося спати ,,валетом". А вечорами або ночами ходили на підробітки. Вантажили у київському ,,Рибкомбінаті" важелезні діж¬ки з оселедцями, за що одержували солоні дарунки морів та океанів.
Мати: Вася був гордий, не хотів (як він казав) мене експлуатувати. І тоді, щоб заробити якусь копійчину, він пішов працювати розно¬щиком вашої студентської газети ,,За радянські кадри"... Вася дуже гордився тим, що навчається у Шевченківському університеті. Я на¬віть не уявляю, де б він стільки розуму узяв...
Поет: Десь я писав уже, що наш університет середини п'ят¬десятих років нагадує мені отой Царськосельський ліцей, де вчився Пушкін і його невгамовні друзі... А за ту науку, за ту відчайдушну наснагу, за вірну дружбу і юну любов низький уклін нашій рідній альма-матері! Хай вічно червоніють стіни нашого КДУ – але не за нас! не за нас! Такі вихованці його, як Василь Симоненко чи Віктор Близнець, ніколи і ніде не осоромили ні рідного університету, ні рідної матері, ні рідного народу...
Висока совість... Кмітливий розум... Дивовижна працелюбність... Товариська подільчивість... Для мене це не загальні слова, бо за ними стоїть живий Василь Симоненко, якого всі любили і шанували іще в студентські роки. Недарма ж ми обрали його головою університет¬ської літературної студії, яка була у наші дні справжньою кузнею молодих талантів, користувалася неабияким авторитетом у нашому вузі і поза його стінами, зокрема – у Спілці письменників України. Ось чому до нас на творчі зустрічі охоче приходили великі майстри сучасної літератури: Павло Тичина, Остап Вишня, Максим Рильський, Андрій Малишко. Та найчастіше до нас на вогник заходив Володимир Сосюра.
Мати: Вася часто згадував Сосюру і називав його літературним батьком.
Поет: Найніжніший український лірик Володимир Миколайович Сосюра був перший, хто сердечно привітав наше молоде літературне товариство : Василя Симоненка, Бориса Олійника, Тамару Коломієць, Василя Діденка, Дмитра Головка і мене. Великий поет надіслав нам послання ,,Любій юні". А було це весною 1957 року – якраз перед Всесвітнім фестивалем молоді і студентів у Москві. Тоді наша уні¬верситетська багатотиражка ,,За радянські кадри" вийшла не звичай¬ною газетою, а у вигляді невеликої брошури, де на першій сторінці друкувалося привітання Сосюри, а далі вірші (тільки вірші) і портрети університетських поетів. Ото радості було! Тільки б не було тієї радості, якби Василь не працював тоді у нашій студентській газеті, де вперто і послідовно пропагував творчість своїх літературних побратимів...
(Холодний Яр. – 2004. – №4. – С. 97-100).