Микола Сом
З МАТІР'Ю НА САМОТІ
(Уривки)
Поет: А коли ви уперше почули, що Василь пише вірші?
Мати: Вася ділився зі мною усіма радощами і печалями. А от вірші попервах приховував від матері. Уперше я почула його вірш про вчителів на вечорі зустрічі з випускниками нашої школи. Той вірш так сподобався усім, що Васю попросили прочитати ще раз. Я раділа разом з усіма і плескала в долоні.
Поет: А от в університеті серед наших однокурсників Василь неохоче показував свої вірші. Приблизно до третього курсу мало хто знав про те, що Симоненко пише прекрасні поезії.
Мати: Може, він соромився...
Поет: Не тільки тому. Хоча справжні поети завжди соромляться своїх перших віршів – ніби переступають межу людської недозволеності і страху перед усім світом. Адже вони вирушають у дорогу до живого Шевченка і Пушкіна!..
Мати: Це справді страшно. Люди можуть запитати: куди ти, хлоп¬че, ідеш?
Поет: А Василь же був натурою тонкою, надто делікатною, сором 'язливою і вразливою. А серед нас тоді (як і тепер) було удосталь гострозубих критиків. Ми так безжально одне одного критикували, що з декого аж пір'я летіло. А з другого боку – рясно розкидалися епітетами і порівняннями. Кожен майбутній журналіст чи філолог уявляв себе у мріях і в снах маститим прозаїком або ж поетом. У нас були вже свої університетські класики, було на кого рівнятися. Це нині відомі, талановиті письменники-романісти Юрій Мушкетик та Василь Шевчук... Тоді ж ми тільки починали. Та вже виношували свої перші поетичні книжки наші однокурсники і позакурсники. Серед них – по-дівочому ніжна Тамара Коломієць, вродлива і мудра Наталка Кащук, добросердий Борис Олійник, заквітчаний Володимир Коломієць, йоршистий Василь Діденко, замріяний Роберт Третьяков, бентежний Володимир Підпалий, сором'язливий Петро Засенко, розважливий Станіслав Тельнюк, старанний Олесь Лупій, хитруватий Микола Сингаївський... Дещо пізніше вийшли в люди наші побра¬тими – Іван Драч, Дмитро Онкович, Володимир Забаштанський та інші.
Мати: Вася не раз говорив мені, що саме на вашому курсі щас¬ливо збіглися з усіх усюд талановиті хлопці та дівчата.
Поет: Це був унікальний, неповторний курс. Ні перед нами, ні після нас такого юного розмаїття не було. Тільки з нашого курсу – випуску 1957 року – в українську літературу прийшли мої та Симоненкові друзі: незабутній повістяр Віктор Близнець, наші відомі публіцисти Анатолій Москаленко, Борис Рогоза, Вадим Решетилов, Валерій Князюк, чудові гумористи Юрій Ячейкін, Іван Шпиталь, Іван Дубенко, дитячий письменник Іван Сподаренко, романіст Василь Чехун, перекладач Анатолій Перепадя... До цього дружнього студент¬ського товариства слід додати також наших гуртожитських сусі¬дів – класика білоруської літератури Володимира Короткевича та нашого найпершого критика і літературознавця Анатолія Шевчен¬ка... Отже, Симоненко не з'явився на сірому літературному фоні – як дехто пише. Та й сам університет наш, який носить ім'я Тараса Шевченка, ніколи не був сірим.
Мати: Із ваших університетчиків, кого ти назвав і не назвав, я багатьох знаю особисто, а інших – із Василевих розповідей. Давно пам'ятаю Тамару Коломієць, Юрія Ячейкіна, Василя Діденка, Бориса Олійника, Петра Засенка, Олексія Дмитренка, Володимира Біленка... Їх Вася шанував і я шаную.
Поет: Доки я назвав лише тих, що стали письменниками. Та з наших однокурсників вийшло чимало першокласних журналістів, відомих майстрів гострого пера. Серед них – Петро Савченко (ста¬роста нашого курсу), Майя Бураківська, Володимир Крижанівський, Микола Кіпоренко, Леонід Карнаух, Юрій Кальченко, Олександр Гаврилов, Галина Кокостікова, Іван Коваль, Юхим Лазарев, Олесь Каліхевич. Ось у якому добірному товаристві розвивався і мужнів Василь Симоненко!..
Мати: У ваші студентські дні Вася писав мені з гуртожитку, що живете ви дуже бідно, зате дружно і весело.
Поет:
Хоть в кармане ни гроша,
так зато поет душа, –
це одна із наших, популярних студентських пісень... А ваші материн¬ські послання Вася читав і перечитував уголос — для хлопців нашої гуртожитської кімнати. На ті листи він відповідав також віршем ,,Лист".