1963р., 14 грудня - Василь Андрійович Симоненко помер, похований у Черкасах

mogyla

Пам’ятний комплекс на центральному цвинтарі в Черкасах
(могила В. А. Симоненка та його матері Г. Ф. Щербань)

pohoronypohorony 2

Похорон Василя Симоненка

Микола Рачук  З РЕГІСТРІВ "ЕВЕРЕСТУ ПІДЛОСТІ" (Уривки)

 

Іван Драч

В. Симоненкові

Як тобі ведеться там, Василю?
Під землею, під ріллею – там...
По якому цвинтарному стилю
Нам ростити крила телеграм?
Та й на думи скільки того попиту,
На задуми скільки того потопту,
Що погіркли молоді меди.
Смерте, чорну руку одведи!
Що тобі там чути під землею,
Вухами припавши – на цей світ...
Що тобі від нашого єлею
Юних привілейних гірколіт!
Та й на брови впали зорі чорні,
Та й зчорнили думи в ілюзорні,
Та й зчорніли золоті меди.
Смерте, чорну руку одведи!
Син мужицький. Золоте коріння.
Одчайдушна блискавка брови.
Спалах – і холуйське павутиння
Запалив пожаром голови.
На пожежі – скільки тих пожежників,
Скільки обережних обережників,
Скільки безголосої води.
Смерте, чорну руку одведи!
Пахне сонцем наше грішне небо,
В сонці – твоє полум'я руде.
Ми всі прийдем на той світ до тебе,
Тільки Україна хай не йде!
Хай на думи завжди стільки попиту,
Завжди стільки тупоту і потопту,
Та не згіркнуть молоді меди,
Вічно пахнуть золоті меди.
Смерте, чорну руку одведи.

Іван Дробний

Василеві Симоненкові

Від болю в рамці зойкнула газета –
І попрощались каро з-під повік
Печальні очі мудрого поета
У молодий, у лермонтовський вік.

Його талант з вершечку лиш зажеврів,
Обпікши пельку сталінській брехні.
А скільки ледь зароджених шедеврів
Схололо на вулканній глибині!

То з ляку їх гулагівські горили
В міліції паліччям усмирили
На станції, що імені Шевченка,
В свої лабети взявши Симоненка.

Вони б те саме скоїли й Шевченку,
Якби той жив, – не тільки Симоненку.
Тепленького спровадили додому,
Щоб більше вже – ні блискавки, ні грому...

Дарма, кати! У ваше тім'я й дім
Б'ють Василеві блискавка і грім.
Он шерсть димить – кружля смердючий пил.
«Життя не наліза на ваш копил»!

Все вище час його підносить хвилю
Над буднями житейської ріки...
Ти мало встиг, та те, що встиг, Василю,
Не на роки нам буде – на віки.

(Про витязя слово: рядки поетичної
Симоненкіани. – Черкаси, 2002. – С.35-36).

Сторінка 8 із 8

<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 Наступна > Кінець >>