Микола Томенко

СИМОНЕНКОВІ

Я без тебе й кроку не осилю,
бо не йшов ніколи навпрошки…
Добре, що ти був і є, Василю,
добре, що ти будеш – навіки.
Піднімало Баренцове море
на свою високу крутизну…
Звідки знав я, що велике горе
обпече ще душу не одну?..
Я радів листові, як дитина –
вирізка з газети. Підпис твій.
Може, то була ота хвилина,
що на хвилі втримала крутій?..
Я не знав твоїх ще «Тиші й грому»,
бо бушлат на плечі строго ліг…
Але щось повіяло із дому,
із черкаських дорогих доріг…
Якорі лишилися на пірсі
списані, обвітрені лежать.
Ну, а ти вже перейшов у пісню,
котру і за вік не проспівать.