СТЕНОГРАМА

Обговорення поезії М.Вінграновського і В.Симоненка

8 січня 1963 року

(Уривки)

Головує – М.Т.Рильський.

Максим Рильський:

– Шановні товариші, цей вечір був задуманий як робоча частина засідання секції поезії. Цей вечір викликав великий інтерес, навіть більший, ніж ми сподівались, і це нас радує і тішить. Кожного з тих, хто присутній сьогодні тут, ми будемо вважати поетом.

Поети Микола Вінграновський і Василь Симоненко – молоді поети, але вони мають уже свої книжки, які набули першої хорошої ознаки – їх трудно знайти в книгарні.

Наше обговорення повинно пройти в дусі доброзичливої розмови. Говорять, що проблема батьків і дітей – надзвичайно складна і гостра проблема, але мені здається, що слова батьки і діти – ласкаві слова. Зміна поколінь відбувається, такий закон життя, і проблему цю можна прийняти із застереженням, що батьки люблять своїх дітей і сподіваються на них, а діти люблять своїх батьків і не втрачають віри в них.

Ми надаємо слово нашим молодим поетам, щоб вони прочитали щось із своїх творів, сказали б про свої погляди на літературу, поезію, життя – це їхня добра воля.

– Слово має Василь Симоненко.

Василь Симоненко:

– Після Вінграновського виступати не так легко, особливо з моїми ораторськими здібностями. Тому прошу вас, товариші, не будьте дуже суворими, якщо я не досить добре читатиму. Спочатку я прочитаю вірш „Монархи". (Віршує). (Бурхливі оплески).

- Далі читає „Перехожий", „Герострат", „Злодій" (бурхливі оплески), „Не всі на світі радощі священні..." (оплески), „Чорні від страждання мої ночі... (оплески).

Віктор Іванисенко:

– Про Василя Симоненка легше говорити, ніж про Вінграновського. Згадуються дискусії про талановиту молодь, представниками якої є Микола Вінграновський і Василь Симоненко. Якщо раніше їх хвалили, то тепер почали критикувати. В деякій частині це справедливо, але тут багато і зайвого. Ви це знаєте, і я не буду повторюватись.

Симоненко має свою цікаву манеру, але він іде тим же шляхом, яким іде і Коротич...

(З місця: „Хіба можна таке говорити?! Це ж зовсім різні поети!").

Його книга – це чудесне явище в нашій поезії. Але трохи відчувається у віршів недосвідченість, очевидно, увійшла в книгу і частина тих віршів, які писалися значно раніше. Вірш „Піч" – прекрасно зроблений, але кінцівка вийшла – як непотрібний доважок. Деякі вірші дещо шаблонні за своїм задумом.

Степан Крижанівський:

– У поетів Вінграновського і Симоненка є громадянська тема, намагання сказати свою правду. Вінграновський, до того ж, і прекрасний оратор. У Симоненка чудові поезії, у них є своя програма, про це свідчать гострі вірші, які порушують всі ті питання, що розвинуті в моральному кодексі будівника комунізму. Перш за все – це боротьба з міщанством, у цьому наші молоді поети виступають дуже сильно.

Леонід Коваленко:

– Вінграновський і Симоненко вже переросли самі себе, останнім часом вони значно виросли, і добре було б обговорити не тільки їхні книжки надруковані, а й ті вірші, які ще лежать у редакціях і чомусь не друкуються. Якщо ряд віршів у Симоненка зроблено надзвичайно добре, навіть мудро, по-справжньому художньо, це насамперед „Баба Онися", „Піч" (без останньої строфи, тут правильно зауважили це) й інші, то тенденція „розжовування" відчувається у деяких віршах збірки „Тиша і грім".

Загалом же Василь Симоненко – це поет з притаманним йому голосом, він помітно зростає, і він виросте у міцного справжнього поета.

Микола Сом:

– Люблю найбільше Симоненка, я дуже поважаю його – і саме тому, що у нього „Піч". Це жахлива правда, якої немає більше в нашій поезії. Князьків розвелося багато, а правди мало ще. Твори Симоненка – це історія мого життя, це життя українського народу. Симоненко – це справді національний поет...

Треба звернути увагу ще на один момент. У Симоненка в творчості є те, чого немає у інших поетів: трошки лукавинки, смішинки, якогось чудового, тонкого національного гумору. Я дуже люблю Роберта Бернса, якби він був живий, він дуже вдячний був би Симоненку за його прекрасні епітафії (зачитує). Це ж геніально, товариші. (Оплески). Він у душі своїй – ще й великий гуморист, хоч у творах його ще багато риторики, романтики.

(Вінграновський М. Вибрані твори.–

К., 2013. – С. 681 – 699).