Для Василя ота „мала батьківщина" була найбільшою його людською цінністю. І в тому його урок високої моральності і громадянської етики, бо ті цінності він шанував у кожного народу. Разом з народом поет прагнув часу, щоб врешті на тихій Зеленій горі побачити батьківську хату, а при ній засмучену матір серед сонячних зайчиків. Щоб бути у тій хаті Батьком. Це головна, але далеко не єдина ідея Симоненкової „Казки про Дурила".

Василь Яременко

(Яременко В. Лебедина пісня поета

// Поезія – 88. – К., 1988. – Вип. 1 –

С. 163-164).

Після Шевченкового „Сну" – політичної сатири на самодержавство в українській літературі з'явився другий твір такої викривальної сили. Це „Казка про Дурила". В.Симоненко у традиціях української химерної творчості, що нею користувалися Г.Сковорода, І.Котляревський, Т.Шевченко, М.Гоголь, намалював карикатурний портрет сучасної України...

Віктор Костюченко

(Костюченко В. Тяжіння правди //

Симоненко В. На схрещених мечах. –

К., 2004. – С. 361).

... Симоненко пише останній і певно, найголовніший свій твір, символічну автобіографію і водночас біографію всього свого покоління, усіх поколінь українців підсовєтської (та й постсовєтської доби – „Казку про Дурила").

За ідейним змістом це притча про звільнення людини від тоталітаристських та колоніяльних ілюзій, про болісний духовний пошук шляху до „Рідного краю", до свободи й демократії.

Василь Пахаренко

(Пахаренко В. Як він ішов: літературо-

знавчий есей. – Черкаси, 2004. – С. 33).