ДОБРИЙ ЛОСКОТОН

О.СИМОНЕНКО

син В.А. Симоненка(активований напис)

Коли мій батько Василь Андрійович Симоненко помер, я був ще зовсім малий. Спогади у мене про нього – дитячі.

Як і всякий батько, він любив гратися зі мною, читав оповідання, казки, вірші. Знав він їх багато. Читав напам'ять. Як справжній тобі артист. Мені це подобалося, і я кожного дня з нетерпінням чекав його з роботи.

Пам'ятаю, якось прийшов він додому веселий і збуджений. Я ж навпаки – був насуплений, набурмосений.

– Чого сидиш сумний та невеселий, як сотник Забрьоха? – на­кинувся він на мене і став лоскотати. –  Ану, козарлюго, вище голову!

Говорив він інколи незрозуміло для мене. Це зараз я знаю, що той сотник із Квітки-Основ'яненка – козацька душа. А тоді це була для мене загадка: чого батько так називає мене?

– Тату, напиши мені казочку. Всім щось пишеш, а мені? – просив його я.

Обов'язково напишу! – і знову лоскотав мене. А про що?

– Про себе. Тільки буду я там, як добрий дядько Лоскотон. Хочеш?

– Еге ж... 

Потім він не спав цілу ніч. А наступного дня під вечір вже декла­мував мені казку про дивного і доброго Лоскотона, про царя Плаксія і його мерзенного Макаку-Забіяку.

Я просив його читати казочку щовечора. І кожного разу він до­бавляв до неї щось нове, ще смішніше і цікавіше. 

Так народилася та дивовижна казка. Тепер я читаю її моїй доці Мирославці. І вона впевнена, що отой добрий Лоскотон  – то її каз­ковий, рідний дід Василь.

Казка ,,Цар Плаксій та Лоскотон” сподобалася всім. Вона, як я розумію, увійшла в золотий казковий фонд.

Батько теж розумів, що твір удався. І йому, очевидно, хотілося написати іще щось казкове. Якось він сказав:

– Це казка про мене. А хочеш, напишу про тебе? Або про такого ж лінивця, як ти?..

Отож тоді і з'явилася казка ,,Подорож у країну Навпаки”, в якій перше слово – то моє ім'я:

Лесик, Толя й два Володі Сумували на колоді.

І коли я читав цю казку малій Мирославі, вона голосно сміялася питала мене: ,,Невже ти, татку, ото був такою замазюрою?.. А де зараз ота колода, на якій ви сиділи?..” 

Діти є діти. Вони все розуміють по-своєму. Але в казках мого батька вони знаходять свого улюбленого Лоскотона – вірного друга на все життя.

Мені приємно, що в нашій газеті ,,Молодь Черкащини” є бойова, тематична сторінка, яка називається ,,Клуб Лоскотона”. Молоді спадкоємці Симоненка продовжують його справу – силою сміху, гумору і сатири викорчовують усяке зло, що стоїть на шляху добра і справедливості...

                                                       (Симоненко В. Зажинок. – Черкаси, 2011. – С. 433 – 434).